Як працювати з парентифікацією у дорослого клієнта
Як досліджувати звичку нести емоційну або практичну відповідальність за інших, не знецінюючи реальні обов’язки й сильні сторони клієнта.
Автор: Олег БетехтінПсихологиня-редакторка: Наталя Бетехтіна (Костроміна)
Що може бути помітно у роботі
- клієнт відчуває провину, коли не рятує близьких;
- вважає чужий настрій власною відповідальністю;
- просить допомогу лише після виснаження;
- будує стосунки, де переважно організовує, заспокоює та вирішує.
Можливі функції та історія реакції
- роль компетентної дитини підтримувала функціонування сім’ї;
- турбота була способом отримати близькість або уникнути хаосу;
- відмова від відповідальності асоціюється з небезпекою, егоїзмом або покинутістю.
Це не готові причини. Кожна гіпотеза потребує перевірки разом із клієнтом і може бути відхилена.
Що ще може пояснювати реакцію
- реальні доглядові обов’язки та відсутність соціальної підтримки;
- ціннісно обрана турбота, яка не супроводжується самозрадою;
- актуальна криза у сім’ї;
- професійна роль, що вимагає високої відповідальності.
Обережні запитання
«Що справді належить до вашої відповідальності?»
«Що, на вашу думку, станеться, якщо ви не втрутитеся?»
«Чи просила людина про цю допомогу і чи може вона зробити свою частину?»
«Якою є ціна постійної готовності рятувати?»
«Як виглядала б турбота з межами?»
Можливі напрями
- розділяти свою, спільну та чужу відповідальність;
- працювати з провиною після межі, а не лише з формулюванням межі;
- тестувати дозовану допомогу замість повного порятунку;
- відновлювати право на відпочинок, потреби й отримання підтримки.
Чого варто уникати
- вимагати негайно припинити допомагати родині;
- називати всю турботу патологічною;
- ігнорувати матеріальну залежність і реальні ризики;
- ставати новою людиною, за яку клієнт відповідає емоційно.
Запитання для супервізії
- Чи не намагаюся я сам урятувати клієнта від його сім’ї?
- Чи враховую реальні соціальні та матеріальні обставини?
- Як я реагую на відмову клієнта ставити межу?